Тема: "Національний банк України"

Створення Національного банку України і його статус

Банківська система незалежної України і відповідно Національний банк України створювалися протягом 1991 р. у зв'язку з дезінтеграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року.
Згідно із зазначеною постановою Верховної Ради дія Закону України «Про банки і банківську діяльність» поширювалася на всі наявні в нашій країні банки. Було також оголошено власністю України Український республіканський банк Держбанку СРСР, Український республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку (Укрпромбанк), Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їхньою мережею, обчислювальними центрами, всіма активами, пасивами, а також Українське республіканське управління інкасації Держбанку СРСР з підпорядкованою йому мережею установ та організацій.
Особливо важливим було те, що окремо, в п. З постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» передбачалося «створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України». Власне, цим пунктом постанови Верховної Ради України організаційно було вирішено питання про створення центрального банку незалежної держави - України.
Цією самою постановою Національний банк України було зобов'язано до 1 травня 1991 р. розробити проект свого Статуту, визначити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядкованої мережі установ і подати на затвердження Президії Верховної Ради України. Одночасно Раді Міністрів України і Національному банку України доручалося внести до Верховної Ради України пропозиції щодо розміру та джерел формування статутного фонду Національного банку України.
Правовий статус, принципи організації і діяльності, завдання, функції, повноваження Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".
Національний банк України є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності та перебуває у його повному господарському віданні і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.
Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.
Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та Законом. Національний банк за підсумками року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.
Важливо наголосити, що правом законодавчої ініціативи у Верховній Раді, крім Президента України, народних депутатів України, Кабінету Міністрів України, Конституція наділяє також і Національний банк України (ст. 93, п. 1 Конституції України). Надання цього права Національному банку свідчить про вищий ступінь його значущості у системі державних інституцій.
Суттєве значення для ефективного функціонування НБУ мають його взаємовідносини з Кабінетом Міністрів України. Ці державні органи проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розроблення і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Голова Національного банку або за його дорученням один із заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів з і правом дорадчого голосу. Отже, НБУ як орган держави є рівноправним партнером державного органу виконавчої влади - Кабінету Міністрів України.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.
Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Національний банк може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.
Вищим органом управління Національного банку є Рада Національного банку України. Керівним органом Національного банку є Правління Національного банку України.
Рада Національного банку складається з чотирнадцяти осіб. Президент призначає сім членів Ради Національного банку, до складу яких входить Голова Національного банку за посадою, шляхом прийняття відповідного Указу. Призначення членів Ради Національного банку проводиться Верховною Радою України шляхом прийняття відповідної Постанови.
Кількісний та персональний склад Правління Національного банку затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку. Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління Національного банку за посадою.
Голова Національного банку України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років.
Національний банк України підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.
Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.
Національний банк в межах, визначених законодавством, самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного банку, його підприємств, затверджує їх статути та положення.

На сьогодні існуючу організаційну структуру Національного банку України можна розглядати в наступних трьох розрізах:
• Департаменти та самостійні управління центрального апарату Національного банку України
• Установи Національного банку України
• Територіальна структура Національного банку України

Департаменти та самостійні управління центрального апарату Національного банку України

Департамент монетарної політики Департамент валютного регулювання Департамент валютного контролю та ліцензування Економічний департамент
Департамент науково-економічних досліджень
Департамент готівково-грошового обігу
Департамент пруденційного нагляду
Департамент платіжних систем
Департамент бухгалтерського обліку
Департамент інформатизації
Фінансовий департамент
Юридичний департамент
Департамент міжнародних банківських зв'язків
Департамент перевезення цінностей та організації інкасації
Департамент внутрішнього аудиту
Департамент банківської безпеки
Департамент персоналу
Адміністративний департамент
Управління контролю ризиків
Управління реєстрації та ліцензування банків
Управління нагляду за великими банками
Управління з питань роботи з проблемними банками
Секретаріат Голови Правління (з правами самостійного управління)
Прес-служба (з правами самостійного управління)
Редакція періодичних видань Національного банку України
Управління будівництва і реконструкції

Установи Національного банку України

Операційне управління Головне Управління Інженерно-технічний центр Центральна розрахункова палата Державна скарбниця Центральне сховище Банкнотно-монетний двір Фабрика банкнотного паперу.

Територіальна структура Національного банку України включає його регіональні управління (філії). Вони створені в усіх обласних центрах держави, Автономній Республіці Крим та у м. Києві і Київській області. Від імені НБУ його філії здійснюють частину функцій на відповідній території, їхні діяльність та обсяг повноважень регламентуються «Положенням про регіональне управління Національного банку України», затверджене правлінням НБУ від 12 червня 1993 р.
Регіональні управління не наділені правами юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти. Вони мають право діяти лише від імені НБУ в межах наданих повноважень. Створення та реорганізація регіональних управлінь здійснюються за рішенням НБУ.

Функції НБУ.

Відповідно до виконуваних функцій Національний банк України є:
• центральним банком
• емісійним центром
• валютним органом
• органом банківського нагляду
• банком банків
• банком держави
• організатором міжбанківських розрахунків

Згідно зі статтею 99 Конституції України, прийнятою в 1996 році, та статті 6 Закону України «Про Національний банк України», прийнятого у 1999 році основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні.
На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності.

Згідно до статті 7 Закону України «Про Національний банк України» серед інших Національний банк виконує такі функції:
1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;
Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через:
a) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;
b) процентну політику;
c) рефінансування комерційних банків;
d) управління золотовалютними резервами;
e) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;
і) регулювання імпорту та експорту капіталу;
g) емісію власних боргових зобов'язань та операції з ними.

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;
3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;
4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;
5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;
7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;
8) здійснює банківське регулювання та нагляд;
9) веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;
10) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;
11) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;
12) здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій з валютними цінностями;
13) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;
14) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;
15) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;
16) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;
17) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;
18) здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Взаємовідносини з фінорганами.

Згідно із Законом «Про Національний банк» Кабінет Міністрів України зобов'язаний зберігати кошти Державного бюджету України та позабюджетних фондів у Національному банку на рахунках Державного казначейства України. Умови та порядок обслуговування коштів Державного бюджету України визначаються договором між Національним банком та Державним казначейством України. НБУ веде рахунок Державного казначейства України без оплати і нарахування відсотків.
До середини 1993 р. в Україні функціонувала банківська система виконання державного бюджету, що перейшла у спадок від СРСР із його централізованою економікою та однорівневою банківською системою. Існувало дві схеми фінансування видатків. Виконання місцевих бюджетів здійснювалося у межах доходів, що реально надійшли до цих бюджетів. Виконання державного бюджету ґрунтувалося на принципі авансування видатків на кредитній основі. Схема виконання державного бюджету в Україні мала такий вигляд. Доходи, що надходили до державного бюджету, акумулювалися і протягом року накопичувалися на окремих рахунках в установах банків. Водночас організаціям та установам, що фінансувалися з державного бюджету, банки відкривали бюджетні видаткові рахунки і на підставі бюджетних доручень Міністерства фінансів оплачували їхні витрати. Оплата відбувалася на кредитній основі, тобто без залучення відповідних коштів із бюджету. Наприкінці року дохідні й видаткові бюджетні рахунки в комерційних банках закривалися. Національний банк проводив підсумкові обороти за цими рахунками і визначав суму емісії, здійсненої комерційними банками у процесі фінансування бюджету. На суму емісії оформлялася заборгованість Міністерства фінансів Національному банку України.
Тогочасна практика касового виконання державного бюджету була розрахована на систему єдиного банку і не відповідала дворівневій банківській системі, яка почала формуватися в Україні наприкінці 80-х років. Дворівневою системою передбачено, з одного боку, відповідальність центрального банку за розмір емісії, а з іншого - економічну самостійність комерційних банків, що здійснюють операції у межах залучених коштів і банківського капіталу.
Згідно з Указом Президента «Про порядок виконання державного бюджету України» від 18 червня 1993 р. Національний банк за згодою Міністерства фінансів запровадив із другого півріччя 1993 р. єдину схему касового виконання бюджету - як державного, так і місцевих. Фінансування витрат відтоді здійснюється у межах доходів, що реально надійшли до державного бюджету, а також за рахунок кредитів, наданих Національним банком Міністерству фінансів.
Щоб поліпшити управління державними фінансами, 27 квітня 1995 р. Президент України підписав Указ «Про Державне казначейство». Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. затверджено Положення про Державне казначейство. Основними завданнями цього відомства стали організація виконання державного бюджету і державних позабюджетних фондів, здійснення контролю з використанням бюджетних коштів, а також облік касового виконання бюджету і складання відповідної звітності.
До запровадження казначейської системи касового виконання державного бюджету виконання бюджету здійснюється через установи уповноважених банків.
Касове виконання державного бюджету за доходами через банківську систему. Щоб підвищити надійність зберігання бюджетних коштів та посилити контроль за їхнім рухом і використанням. Кабінет Міністрів і Національний банк України визначають коло комерційних банків, уповноважених здійснювати касове виконання державного бюджету і державних позабюджетних фондів (крім Пенсійного фонду). З Національним банком і уповноваженими комерційними банками Головне управління Державного казначейства укладає угоди на здійснення відповідних розрахунково-касових операцій.
В установах Національного банку та уповноважених комерційних банків для органів Державного казначейства відкриваються дохідні рахунки. На балансові рахунки № 2510, 3510 «Кошти Державного бюджету України» зараховуються кошти, що безпосередньо надходять до державного бюджету; на балансові рахунки № 2500, 3500 «Кошти бюджетів України до розподілу» - загальнодержавні податки і збори, які потім розподіляються між державним і місцевими бюджетами або між місцевими бюджетами. Органи Державного казначейства отримують із дохідних рахунків виписки з додатком копій платіжних документів, завірених установою банку.

Для того щоб кошти до Державного бюджету України надходили правильно, згідно з бюджетною класифікацією, фінансові органи, органи Державного казначейства та Державної податкової адміністрації за місяць до початку бюджетного року подають відповідним установам комерційних банків списки платників податків за кожним районом, містом із зазначенням виду платежу, а також підрозділу бюджетної класифікації доходів, символів звітності банку та номерів рахунків, на які слід зараховувати платежі.
Кошти, що надійшли на рахунки № 2500, 3500, розподіляються банками між державним і місцевими бюджетами або тільки між місцевими бюджетами згідно з нормативами, встановленими Верховною Радою України. У разі їх порушення до банків застосовують відповідні фінансові санкції. Крім того, згідно з рішенням Кабінету Міністрів України їх можуть позбавити права обслуговувати місцеві бюджети.
Кошти, що надійшли на балансовий рахунок № 2510, установи комерційних банків щоденно, не пізніше 10-ї години, переказують на транзитні дохідні рахунки, відкриті у регіональних управліннях Національного банку. Водночас вони подають оперативний щоденний звіт «Доходи державного бюджету». У свою чергу, регіональні управління НБУ не пізніше 16-ї години переказують залишки коштів із транзитних рахунків на централізований дохідний рахунок Головного управління Державного казначейства України в Операційному управлінні НБУ (балансовий рахунок № 3510). Щоденно Головне управління Державного казначейства отримує від ОПЕРУ НБУ виписки із цього рахунку, а також оперативну звітність про доходи державного бюджету за видами доходів.
Щомісяця НБУ подає Державному казначейству звіт про доходи державного бюджету та аналогічну звітність за рік. Касове виконання державного бюджету за видатками через банківську систему. Головне управління Державного казначейства фінансує видатки із державного бюджету в межах асигнувань, передбачених у Державному бюджеті України, і залишків коштів на балансовому рахунку № 3513 «Кошти Державного казначейства України». Це - рахунок Головного управління Державного казначейства в ОПЕРУ Національного банку України. На нього щодня переказуються кошти, які надійшли на рахунок № 3510 «Кошти Державного бюджету України». Головне управління Державного казначейства подає в ОПЕРУ НБУ платіжні доручення для переказування надходжень на поточні бюджетні рахунки окремих міністерств і відомств, визначених Кабінетом Міністрів і Національним банком, головними розпорядниками бюджетних коштів. У свою чергу, на основі розрахункових документів цих міністерств і відомств кошти зараховуються на поточні бюджетні рахунки організацій та установ (тобто безпосередніх розпорядників бюджетних коштів), що відкриваються в уповноважених банках за такими балансовими рахунками:
№ 2520, 3520 «Поточні рахунки клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України»;
№ 2523, 3523 «Бюджетні рахунки цільового характеру клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України» тощо.
Банківською системою касового виконання державного бюджету, запровадженою в Україні, передбачено постійний рух бюджетних коштів по вертикалі. Спочатку вони концентруються на централізованому рахунку Головного управління Державного казначейства, проходячи шлях по ланцюгу: платник податків і зборів - банк платника - уповноважений банк - регіональне управління НБУ - ОПЕРУ НБУ. Потім кошти здійснюють зворотний шлях, кінцева мета якого - бюджетні рахунки безпосередніх розпорядників коштів. Вертикальний рух коштів різко знижує ефективність системи касового виконання державного бюджету. Як показала практика, певна частина бюджетних коштів затримується на проміжних ланках, розпорошується по рахунках міністерств і відомств. Слабким місцем банківської системи виконання бюджету є контроль за процесом виконання бюджету. До функцій комерційних банків та Національного банку не входять контроль за цільовим використанням бюджетних коштів, оперативне управління наявними коштами.
Щоб підвищити ефективність управління бюджетними коштами, Кабінет Міністрів і Національний банк України Постановою «Про впровадження казначейської системи виконання державного бюджету» від 14 січня 1997 р. передбачили запровадження в Україні казначейської системи виконання державного бюджету. Відтак повноваження учасників бюджетного процесу дещо змінюються. Кошти державного бюджету акумулюються на єдиному казначейському рахунку (єдиний казначейський рахунок - це сукупність бюджетних рахунків, відкритих Головному управлінню Державного казначейства та його територіальним органам за балансовими рахунками №2513, 3513 «Кошти Державного казначейства України» в установах Національного банку та уповноважених комерційних банках.), через який органи Державного казначейства здійснюють операції за бюджетними доходами і видатками згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік, затвердженим Верховною Радою України. Органи Державного казначейства здійснюють попередній контроль за витрачанням бюджетних коштів, ведуть облік цих коштів і складають відповідну звітність. Банківська система акумулює кошти державного бюджету на єдиному Казначейському рахунку, зберігає і переказує їх за дорученням органів Казначейства. За міністерствами й відомствами (головними розпорядниками бюджетних коштів) залишається право розподілу коштів за напрямами витрат, затвердженими в бюджеті. Органи Державної податкової адміністрації стежать за дотриманням податкового законодавства, забезпечують облік платників податків і зборів, контролюють своєчасність надання бухгалтерської звітності. Державна контрольно-ревізійна служба і Рахункова палата здійснюють подальший контроль за використанням бюджетних коштів.
Згаданою вище спільною постановою Кабінету Міністрів і Національного банку України від 14 січня 1997 р. передбачено поетапне запровадження в Україні казначейської системи касового виконання державного бюджету. На першому етапі, починаючи з 1997 p., поступово запроваджується касове виконання державного бюджету через територіальні органи Державного казначейства за видатками. Головне управління Державного казначейства за погодженням із Національним банком затвердило 21 березня 1997 р.
Тимчасову інструкцію про порядок касового виконання бюджету за видатками та Положення про єдиний казначейський рахунок. На другому етапі передбачається поступове запровадження касового виконання державного бюджету через казначейську систему за доходами. Згідної наказом Головного управління Державного казначейства від 29 квітня 1998 р. запроваджується експеримент з 1 травня 1998 р. по касовому виконанню державного бюджету за доходами органами Державного казначейства паралельно з установами банків.
Касове виконання державного бюджету за видатками через казначейську систему. Головне управління Державного казначейства доводить до головних розпорядників бюджетних коштів затверджені обсяги фінансування за підрозділами бюджетної класифікації. У свою чергу, головні розпорядники на основі отриманих даних складають розподіл бюджетних коштів по областях за підвідомчими установами, організаціями, а також розділами, параграфами і статтями бюджетної класифікації. Головне управління Державного казначейства, отримавши від розпорядників розподіл бюджетних коштів, переказує гроші своїм територіальним управлінням, щоб забезпечити фінансування видатків державного бюджету. Кошти зараховуються на бюджетні рахунки єдиного казначейського рахунку, відкриті для територіальних управлінь в установах банків за балансовими рахунками № 3513, 2513 «Кошти Державного казначейства України». На підставі виписок, отриманих із банківських установ, органи Казначейства зараховують одержані кошти на реєстраційні рахунки, відкриті в органах Казначейства на ім'я розпорядників коштів, з метою обліку як надходження грошей, так і їх витрат.

Для відкриття рахунків та заведення особових справ розпорядники коштів згідно із затвердженою інструкцією подають до органів Казначейства відповідні документи. Рахунки відкриваються на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. При цьому бюджетні рахунки розпорядників коштів (бюджетних установ та організацій) в установах банків закриваються. Фінансування та оплату їхніх витрат здійснюють органи Державного казначейства на підставі затверджених кошторисів доходів і видатків. Кошторис є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільовий напрям і поквартальний розподіл коштів.

Для оплати витрат розпорядники бюджетних коштів подають до органів Казначейства платіжні доручення, до яких додаються відповідні рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти про виконані роботи тощо. Органи Казначейства перевіряють правильність заповнення розрахункових документів, необхідність і доцільність видатків, а також наявність коштів на відповідному реєстраційному рахунку.

Розпорядники бюджетних коштів подають розрахункові документи за формами, встановленими Національним банком України. Зазначені документи оформляються органами Казначейства і скріплюються відбитком його печатки. Після цього їх у вигляді електронних розрахункових документів подають до уповноваженого банку каналами зв'язку у системі «клієнт-банк» без надсилання реєстрів у паперовій формі. Якщо ж розрахунки здійснюються без застосування електронної системи, то документи подаються у паперовій формі.

Оплата витрат розпорядників бюджетних коштів, тобто оплата рахунків за виконані роботи, отримані послуги, придбані матеріальні цінності, здійснюється установами банків із бюджетних рахунків, відкритих для органів Державного казначейства. Із цих самих рахунків на підставі належно оформленого грошового чека банки видають уповноваженим особам розпорядників коштів готівку на цілі, передбачені в їхніх кошторисах доходів та видатків. Готівка видається за умови отримання банком від Казначейства доручень на відрахування встановлених загальнодержавних зборів від заробітної плати. Невикористана готівка повертається уповноваженою особою розпорядника коштів на бюджетний рахунок Казначейства.

Згідно з чинним порядком кошти бюджету зосереджені на бюджетних рахунках, відкритих в установах Національного банку та уповноважених комерційних банків. Враховуючи ризики, з якими пов'язана діяльність комерційних банків, а також нестабільність банківської системи України, Законом «Про бюджетну систему України» (1995 р.) було передбачено створення Державного бюджетного банку, через установи якого здійснюватиметься касове виконання бюджетів. Слід, однак, зауважити, що для реалізації цієї ідеї потрібні значні кошти, яких сьогодні держава не має. Крім того, виникає сумнів: чи доцільно створювати спеціальний Бюджетний банк, коли в Україні, хоча й поступово, впроваджується казначейська система виконання державного бюджету, яка залишить за банківською системою лише функцію розрахунково-касового обслуговування Казначейства. За умови комп'ютеризації та забезпечення інформаційними технологіями казначейської системи, зокрема створення та адаптування програмно-технічного комплексу «клієнт-банк» на всіх рівнях Державного казначейства, доцільніше зосередити цю функцію в установах Національного банку України, що гарантує збереження бюджетних коштів.
Зазначимо, що Національний банк у порядку законодавчої ініціативи вніс на розгляд Верховної Ради проект Закону «Про внесення змін до статті 32 Закону України "Про бюджетну систему України", запропонувавши викласти її в такій редакції: «Касове виконання бюджетів здійснюється Державним казначейством України, Національним банком України та уповноваженими банками».

Як безпосередній учасник ринку облігацій Національний банк виконує обов'язки:
• генерального агента Міністерства фінансів України з обслуговування розміщення облігацій та проведення платежів за ними;
• депозитарію за облігаціями, випущеними у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів;
• контролюючого органу;
• дилера на вторинному ринку. Іншими учасниками ринку облігацій є:
- комерційні банки;
- юридичні та фізичні особи, що є клієнтами комерційних банків;
- організаційно оформлені торговельні системи.

Функції генерального агента з обслуговування випуску облігацій та проведення платежів за ними здійснюються Національним банком на підставі угоди з Міністерством фінансів. Умовами цієї угоди визначаються необхідність спільного розроблення та узгодження графіка та правил розміщення облігацій, надання інформаційних повідомлень про продаж цінних паперів та його результати, виконання Національним банком функцій платіжного агента.
Продаж облігацій на первинному ринку організовує Національний банк. Цей продаж проводиться у формах:
• аукціону з оголошенням обсягу облігацій, виставлених на продаж;
• аукціону без оголошення обсягу облігацій, що пропонуються до продажу;
• продажу з оголошенням обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні;
• продажу без оголошення обсягу реалізації за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні.

Покупцями облігацій на торгах, що проводяться Національним банком України, виступають комерційні банки та їхні філії. Комерційним банкам надається право на придбання облігацій за рахунок:
- власних і залучених коштів за умови дотримання встановлених Національним банком економічних нормативів;
- коштів клієнтів та за їхніми дорученнями.

Для обслуговування обігу облігацій необхідна відповідна інфраструктура - депозитарна мережа, яка забезпечує облік та перереєстрацію прав власності за цінними паперами. Зважаючи на це, Національний банк України створив спеціалізований електронний депозитарій, що є центральною ланкою дворівневої системи обліку державних боргових зобов'язань та здійснення розрахунків за ними. Депозитарії комерційних банків у цій системі посідають нижчий рівень і реалізують функції зберігача облігацій.
З викладеного вище можна зробити висновок, що Національний банк посідає провідне місце на ринку державних облігацій, здійснюючи розміщення, депозитарне та розрахункове обслуговування обігу і погашення облігацій, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Такі повноваження насамперед обумовлені використанням Національним банком облігацій як інструмента регулювання грошового ринку.

У зв'язку з виконанням функцій контрольного органу Національний банк України:
• встановлює порядок бухгалтерського та депозитарного обліку, розміщення, сплати процентів та погашення облігацій в установах банківської системи;
• здійснює контроль за комерційними банками - учасниками ринку облігацій під час їх розміщення, обігу та погашення;
• не допускає до участі на ринку державних облігацій комерційні банки у разі порушення ними вимог чинного законодавства;
• отримує інформацію про результати торгів облігаціями на вторинному ринку, кількість облігацій на рахунках «депо» у депозитарній мережі, рух коштів за облігаціями в установах банківської системи.

Наприкінці літа 1998 року у зв'язку з погіршенням стану державних фінансів Кабінет Міністрів України запропонував інвесторам на добровільних засадах провести заміну облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП) 1997 р. і 1998 р. на конверсійні облігації внутрішньої державної позики (КОВДП) 1998 р. Українським комерційним банкам було запропоновано провести конверсію ОВДП, що перебувають у їхній власності, на облігації з термінами погашення у 2001-2004 pp., а нерезидентам - з термінами погашення у 2000 році.
Звичайно, центральний банк держави відносно центрального уряду виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету та позабюджетних фондів. Але роль Національного банку України у процесі обслуговування державного зовнішнього боргу не обмежується лише виконанням функції платіжного агента уряду України.
Участь у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зокрема державного зовнішнього боргу, є однією з додаткових функцій, яку, поряд з основними, виконує центральний банк держави.
З метою задоволення поточних потреб в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань Національний банк України організовує на території України купівлю-продаж конвертованих валют за гривню. При цьому Національний банк України використовує золотовалютний резерв, здійснюючи валютні інтервенції з метою впливу на курс національної валюти відносно іноземних валют. Це дає можливість резидентам - позичальникам іноземних кредитів отримувати іноземну валюту, необхідну для виконання платежів з обслуговування зовнішнього боргу. Забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валюти дає змогу резидентам України - позичальникам іноземних кредитів знизити ризики, пов'язані із коливаннями курсу національної валюти відносно іноземних валют, і з більшою вірогідністю спрогнозувати потреби у національній валюті для забезпечення планових платежів у іноземній валюті в рахунок обслуговування цих кредитів.

Джерела

1. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999р.
2. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.1991р.
3. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. д-ра екон. наук, проф.. A.M. Мороза та канд. екон. наук, доц. М.Ф.Пудовкіної. - К.: КНЕУ, 1999.
4. Офіційна інтернет-сторінка Національного банку України www.bank.gov.ua.