Лоуренс Клейн (Klein) - Нобелівські лауреати - Видатні економісти - Каталог статей - Вивчаємо економіку разом
 
Четвер
08.12.2016
12:47
Вітаю Вас Гість
RSS

Вивчаємо економіку разом
(сайт вчителя економіки та правознавства Глухівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2)

Каталог статей »
Меню сайту

Категорії розділу
Нобелівські лауреати [9]
Історії успіху [6]

Наше опитування
Вам подобається мій сайт?
Всього відповідей: 512

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Видатні економісти » Нобелівські лауреати

Лоуренс Клейн (Klein)
Лоуренс Клейн (Klein)

Премія пам’яті Нобеля з економіки, 1980 р.

Американський економіст Лоуренс Роберт Клейн народився в Омахі (штат Небраска) 14 вересня 1920 р.. Він був другим із трьох дітей Бланш (у дівоцтві Монхейт) Клейн і Лео Байрона Клейна; батько його працював службовцем в оптовій бакалійній торговельній фірмі. Після навчання в середній школі м. Омаха Клейн вивчав математику в міському коледжі Лос-Анджелеса. Свою математичну так само, як і економічну освіту він завершив у Каліфорнійському університеті в Берклі, де в 1942 р. одержав ступінь бакалавра з відзнакою. «Хоча я тоді цього й не усвідомлював,— згадував він пізніше,— життєвий досвід, надбаний у ході дорослішання під час Великої депресії, глибоко вплинув на мою інтелектуальну й професійну діяльність».

Навчання в аспірантурі в Массачусетському технологічному інституті (МТІ) визначило напрямок його майбутньої діяльності. Працюючи під керівництвом Пола Семюелсона, Клейн переклав революційні теорії британського економіста Джона Мейнарда Кейнса на систему математичних рівнянь. У своїй «Загальній теорії зайнятості, відсотка і грошей» («The General Theory of Employment, Interest, and Money»), опублікованій у 1936 р., Кейнс стверджував, що загальний ефективний попит у господарстві — загальна сума споживчих витрат, капіталовкладень і урядових витрат — визначає рівень національного доходу й зайнятості. Згідно з Кейнсом, якщо загальний попит падає нижче можливості господарства виробляти, виникає безробіття й настає депресія.

Відштовхуючись від ідей Кейнса, Клейн побудував набір рівнянь, здатних розрахувати майбутній обсяг виробництва в господарстві на основі історичного досвіду сформованих відносин між такими економічними змінними, як оподатковування, фонд заробітної плати, рівень інвестицій і національний доход, доступний для використання. Приведення теорій Кейнса в систему кількісних показників дозволило Клейну вступити в світ економетрики — галузь економіки, в якій економічні теорії трансформуються в математичні моделі, за допомогою чого передбачення можуть бути тестовані статистично. До 1944 р., коли Клейн одержав від МТІ свій перший докторський ступінь з філософії, він опублікував у журналі «Економетрика» серію рівнянь, призначених для аналізу інвестиційних функцій. Його докторська дисертація з економіки «Кейнсіанская революція» («The Keynesian Revolution»), опублікована в 1949 р., здобула міжнародне визнання.

Після цього Клейн став науковим співробітником із проблем економетрики в Комісії Коулса з еконо­мічних досліджень при Чиказькому університеті. Там він увійшов до колективу за участю таких відомих економістів, як Теодор Андерсон, Герман Рубін, Кеннет Ерроу, Тьяллінг Ч. Купманс, Дон Патінкін, Герберт Саймон. На відміну від своїх колег, які більшою мірою займалися теорією, Клейн прагнув до практичного використання економетричних моделей. Директор Комісії Джекоб Маршак поставив перед Клейном завдання перевірити ранні економетричні моделі Яна Тінбергена. У побудові моделі американської економіки Клейн повністю відійшов від методів Тінбергена. Виходячи з іншої економічної теорії й використовуючи інший статистичний інструментарій, він прагнув розробити засоби, що дозволяють передбачати коливання ділової активності й оцінювати ефективність заходів економічної політики.

Побудована Клейном у 1946 р. у Комісії Коулса модель спростувала широко розповсюджене переконання, що американська економіка після Другої світової війни неодмінно вступить у депресію, як це трапилося після Першої світової війни. Клейн правильно передбачав, що економіка буде розвиватися під впливом незадоволеного попиту на споживчі товари за рахунок купівельної спроможності людей, що демобілізувалися з армії. Подібні ж припущення щодо можливої депресії після корейської війни були спростовані однієї з пізніших моделей Клейна, за якою передбачалася лише невелика рецесія. «Хоча Клейн не був першим, хто будував моделі,— зазначав пізніше Джералд Адамі з Пенсільванського університету,— він був першим, хто перетворив їх на корисні інструменти».

У 1947 р. Клейн відвідав Оттаву, де побудував першу модель для канадської економіки. Потім він працював упродовж академічного року в Норвегії разом із такими економістами, як Рагнар Фріш і Трюгве Ховельмо.

Повернувшись у 1948 р. до Сполучених Штатів, Клейн прийняв запрошення Артура Бернса влаштуватися на роботу в Національне бюро економічних досліджень, де він зайнявся дослідженням впливу багатства, особливо ліквідних активів, на галузь заощаджень. Наступного року заради отримання надійних даних, що містилася у звітах про фінансове становище споживачів, Клейн увійшов як науковий співробітник до штату Центру наукових оглядів Мічиганського університету.

Тут він знов зайнявся побудовою макроекономічних моделей і разом з аспірантом Артуром Голдбергом завершив створення моделі американської економіки, відомої як «мо­дель Клейна–Голдберга». В основу структури цієї моделі були покладені розробки Клейна останнього часу. Вона складалася зі взаємозалежних одночасних і спрямованих рядів рівнянь, розв’язання яких давало картину виробництва в країні. Говорячи про цю модель, Р. Дж. Болл із Лондонської школи бізнесу зазначав: «Як емпіричне уявлення про основи кейнсіанської системи [ця модель] стала, можливо, найзнаменитішою серед моделей великих національних господарств до появи інших моделей у 60-ті рр.».

Незважаючи на новаторські роботи в Мічиганському університеті, Клейнові було відмовлено в посаді, коли сенатор Джозеф Маккарті з’ясував, що молодий економіст був членом комуністичної партії з 1946 до 1947 р. Виїхавши з Мічигану в 1954 р., Клейн працював наступні чотири роки в Англії, в Інституті статистики Оксфордського університету, де йому вдалося обробити дані оксфордських оглядів заощаджень, створити першу масштабну модель економіки Об’єднаного Королівства й почати вивчення проблеми статистичних висновків.

У 1958 р. Клейн влаштувався на роботу на кафедру економіки Пенсільванського університету, де він розпочав конструювати моде­лі американської економіки в до­датку до міжнародної економічної системи. Перша з цих моделей, що спирається на великомасштабний проект Брукингської дослідницької ради в галузі соціальних наук, мала на меті передбачення короткострокових перспектив розвитку американської економіки. Це стало базою, на основі якої Клейн згодом значно покращив річні й квартальні моделі Уортона. Ці моделі дотепер служать важливим інструментарієм для передбачення того, як зміни в податках, державних витратах або таких змінних, як рух цін на нафту, можуть вплинути на валовий національний продукт, рівень капіталовкладень або споживання.

Моделі Уортона являють собою винятково складні побудови. Якщо економетрична модель кра­їни, що розвивається, може мати тільки 30 рівнянь, то квартальна модель американської економіки містить більше 1 тис. рівнянь, які повинні розв’язуватися одночасно. Комп’ютерний центр Пенсільванського університету уможливив побудову такої складної великомасштабної моделі й звільнив Клейна і його штат від трудомісткої роботи щодо виконання необхідних розрахунків вручну.

На початку 60-х рр. за фінансової й рекламної допомоги журналу «Бізнес уик» Клейн почав пропону­вати свої економетричні моделі для продажу корпораціям і державним установам. Комерційний успіх цієї діяльності створив ринок для майбутніх моделей, що передбачають кон’юнктуру, які створювалися корпораціями «Дейта ресорсез» і «Чейз економетріке». Коли в 1974 р. була продана фірма «Уортон економетрик форкастінг ассошиейтс», увесь при­буток від угоди було спрямовано до фонду Пенсільванського університету.

У 60-ті рр. Клейн розробив економетричні моделі для деяких інших країн, у тому числі Ізраїлю, Мексики і Японії. У ході цих розробок він познайомився з тим, як різні інституціональні структури в різних країнах впливають на вибір і на форму застосовуваних їм рівнянь. У 1968 р., прагнучи створити модель міжнародної економічної взаємозалежності, Клейн організував проект «Лінк», у якому взяли участь Берт Хікман зі Статфордського університету, Рудольф Ромберг із Міжнародного валютного фонду й Аарон Гордон з Каліфорнійського університету.

Як зазначав англійський економіст Р. Дж. Болл, проект «Лінк» замишлявся для того, щоб «інтегрувати статистичні моделі різних країн, у тому числі країн "третього світу” і соціалістичних держав, у єдину загальну систему з метою поліпшення нашого розуміння міжнародних економічних зв’язків і прогнозування в світовій торгівлі». Маючи у своєму розпорядженні центральний координуючий апарат проекту «Лінк» і зберігаючи своє керівництво над складанням комп’ютерних програм у Пенсільванському університеті, Клейн у цей час приєднує всі нові й нові країни до цього проекту.

У 1975 р. Клейн виконував функції економічного радника Джиммі Картера, який у той час боровся за своє висування кандидатом у президенти від демократичної партії. Клейн створив навколо себе групу економістів, що співробітничають із ним, яка під його керівництвом склала проекти серії програмних документів для кандидата. В 1976 р., після обрання Картера, Клейн, проте, відхилив його запрошення ввійти нової адміністрації.

Клейн був нагороджений Премією пам’яті Нобеля з економіки за 1980 р. «за створення економічних моделей і їхнє застосування до аналізу коливань економіки й економічної політики». У промові на презентації лауреата Герман Уолд, член Шведської королівської академії наук, підсумував досягнення Клейна у такий спосіб: «Клейн створив справжній зразок економетричних макромоделей, здійснив загальний підхід до їхньої теоретичної побудови й практичного застосування. Все це стосується інституціональної організації, включаючи й стандартизовану процедуру в економістів-прогнозистів, її систему політичних консультацій, розроблений підхід до пристосування моделі до обліку довгострокових зрушень у світі економіки». У Нобелевській лекції Клейн намалював деякі економічні сценарії для 80-х рр., складені за мо­деллю Уортона і за проектом «Лінк». Про власну роботу він говорив:

«Зі студентського років я керувався принципом служіння суспільству й необхідністю постійно зв’язувати теоретичну економіку, або економетрику, із проблемами реального світу, а також я намагався наслідувати своїх учителів у такого роду економічній діяльності».

З 1968 р. Клейн — професор кафедри економіки й фінансів Пенсільванського університету. Колеги характеризують його як скромного й старанного працівника, готового одразу ж прийти на допомогу студентам і співробітникам. Пол Семюелсон один раз назвав його людиною «не з цього світу», оскільки майже увесь свій час Клейн присвячує роботі, роблячи лише рідкісні винятки, щоб послухати музику або зіграти в гольф. У 1947 р. він одружився із Сонею Еделсон, у них три дочки і син.

Окрім Нобелевської премії, Клейн також нагороджений медаллю Джона Бейтса Кларка Американської економічної асоціації (1959) і премією Вільяма Батлера Нью-Йоркської асоціації бізнесменів (1975). Він є членом Американської економічної асоціації, Американської асоціації сприяння розвитку наук і Американського філософського товариства.
Категорія: Нобелівські лауреати | Додав: Alla-Petrivna (09.04.2010)
Переглядів: 1338 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Пошук

Друзі сайту