Леонтьєв Василь - Нобелівські лауреати - Видатні економісти - Каталог статей - Вивчаємо економіку разом
 
Субота
03.12.2016
22:42
Вітаю Вас Гість
RSS

Вивчаємо економіку разом
(сайт вчителя економіки та правознавства Глухівської ЗОШ І-ІІІ ступенів №2)

Каталог статей »
Меню сайту

Категорії розділу
Нобелівські лауреати [9]
Історії успіху [6]

Наше опитування
Вам подобається мій сайт?
Всього відповідей: 510

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Видатні економісти » Нобелівські лауреати

Леонтьєв Василь

Леонтьєв Василь

Леонтьєв Василь

Премія пам’яті Нобеля у галузі економіки, 1973 р.

Американський економіст Василь Леонтьєв нагороджений премією за розвиток методу «затрати – випуск» і за його застосування до важливих економічних проблем. Метод Леонтьєва визнаний класичним інструментом в економіці. Увесь світ використовує аналіз «затрати – випуск» як найважливіший метод економічного планування та бюджетної урядової політики.

05 серпня 1906 р. – 08 лютого 1998 р.

Американський економіст Василь Леонтьєв народився у Санкт-Петербурзі (Росія). Його батьки – Василь Леонтьєв, професор економіки, та Євгенія ( у дівоцтві Беккер) Леонтьєва. Роки дитинства Леонтьєва були часом великих соціальних та політичних потрясінь. Йому було вісім років, коли почалася Перша світова війна. Він був безпосереднім свідком безпорядків російської революції та зберіг у пам’яті виступ Леніна на масовому мітингу біля Зимового палацу в Петрограді, на якому був присутній.

Поступивши у 1921 році до Ленінградського університету, спочатку вивчав філософію та соціологію, а потім – економічні науки. Закінчивши університет у 1925 році, він продовжив свою освіту в Берлінському університеті. У 1927 – 1928 роках, будучи ще студентом, він розпочав свою професійну кар’єру як молодший науковий співробітник Кільського університету. У віці 22 років він отримав ступінь доктора наук з економіки.

Наступний рік Леонтьєв пропрацював у Панкіні економічним радником при Міністерстві залізниці Китаю. Емігрувавши у 1931 році до Сполучених Штатів Америки, він став співробітником Національного бюро з економічних досліджень. У 1932 році він одружився з поетесою Естелл Хелен Маркс. Їхня єдина дочка Світлана Алперс (прізвище чоловіка) пізніше стала професором мистецтв у Каліфорнійському університеті у Берклі.

Леонтьєв почав свою тривалу роботу в США викладачем економіки у Гарвардському університеті з 1931 року. У 1946 році він став повним (дійсним) професором. Два роки по тому він заснував Гарвардський економічний дослідницький проект – центр досліджень в області аналізу за методом «затрати – випуск» – і керував цим проектом до його закриття у 1973 році. Там же, у Гарвардському університеті, Леонтьєв був завідувачем кафедрою політичної економії імені Генрі Ліс з 1953 по 1975 роки, після чого обійняв посаду професора економіки і директора Інституту економічного аналізу Нью-Йоркського університету.

Починаючи з публікації у 1936 році його першої статті, присвяченої методу «затрати – випуск», наукові праці Леонтьєва відзначалися високою аналітичною строгістю та широким діапазоном інтересів до загальних економічних проблем. Хоча сам Леонтьєв є кваліфікованим математиком, він постійно критикує спроби застосовувати математичні теорії до пояснення світових економічних проблем. На його думку, економіка належить до числа прикладних наук і її теорії можуть принести користь, якщо будуть емпірично втілені у життя.

Ця точка зору чітко простежується вже у його першій книзі «Структура американської економіки, 1919 – 1929 роки: емпіричне застосування аналізу рівноваги» («The Structure of the American Economy 1919 – 1929: An Empirical Application of Equilibrium Analysis»), надрукованій у 1941 році. Ця вихідна робота, що викладає метод економічного аналізу «затрати – випуск», визначила Леонтьєва як видатного новатора у галузі економіки. Проте визнання його системи у світі, охопленому Великою депресією, прийшло не відразу. Найболючішими економічними проблемами тоді були хронічне безробіття та нестабільність капіталістичної економіки. На той час світ цілком підкорявся англійському економісту Джону Мейнарду Кейнсу, який опублікував у 1936 році книгу «Загальна теорія зайнятості, відсот­ка та грошей» («The General Theory of Employment, Interest and Money»).

Під час Другої світової війни безробіття як проблема зникло, але після війни знову різко зросло. Ось тоді уперше Бюро статистики праці Сполучених Штатів звернулося до леонтьєвського методу «затрати – випуск». Спочатку в 1939 році, а потім у 1947 році модель Леонтьєва була використана для того, щоби передвістити, як загальна зайнятість і зайнятість у секторах змінюватиметься у міру того, як економіка переходить від миру до війни та назад. Економіка роззброєння також пізніше стала одним із предметів дослідницької діяльності Леонтьєва, глибоко цікавила його все життя. Менш ніж через 10 років після роботи, проведеної Бюро статистики праці, метод Леонтьєва став головною складовою систем національних рахунків більшості країн світу як капіталістичних, так і соціалістичних. Він і досі застосовується й удосконалюється урядовими та міжнародними організаціями і дослідницькими інститутами в усьому світі.

Аналіз за методом «затрати – випуск» відноситься до тієї галузі економіки, творцем якої був французький економіст ХІХ століття Леон Вальрас і яка відома як теорія загальної рівноваги. Вона акцентує увагу на взаємозалежності економічних відносин, що представлена системою рівнянь, які виражають економіку як єдине ціле. З самого початку своєї роботи Леонтьєв визнавав систему взаємозалежностей Вальраса. Але до систематичного застосування Леонтьєвим цих взаємозалежностей на практиці аналіз загальної рівноваги не використовувався як інструментарій у процесі формування економічної політики. До нововведень Леонтьєва головним методом в основному потоці економічної науки був аналіз часткової рівноваги, що брав до уваги невелику кількість змінюваних перемінних. Так, наприклад, економіст міг розрахувати, як податок на імпортну нафту відіб’ється на попиті на автомобільний бензин, ігноруючи при цьому будь-які віддалені наслідки, які цей податок міг викликати у сталеливарній промисловості. Економісти упродовж тривалого часу усвідомлювали той факт, що аналіз часткової рівноваги серйозно викривляє реальність, якщо масштаби промисловості або ступінь змін, які підлягають вивченню, достатньо великі.

Застосування Леонтьєвим системи Вальраса для вирішення цієї проблеми й аналіз Леонтьєва за методом «затрати – випуск» пов’язані зі складанням шахматних таблиць (шахматних балансів). Така таблиця розподіляє господарство на велику кількість галузей (секторів) – спочатку на 44 сектори. Продаж проміжкових продуктів та готових товарів секторами, що перераховані у лівому боці таблиці, вписуються у вертикальні колонки під найменуваннями відповідних секторів, записаних у тому ж порядку у верхньому горизонтальному ряді. Друга таблиця, або сітка, складена з «технічних коефіцієнтів», виводиться з закритої моделі шахматної таблиці. Коли ці коефіцієнти розташовуються у системі рівнянь, які розв’язуються водночас, складається третя таблиця, названа «інверсією Леонтьєва», яка показує, що вимагається від кожного сектора для збільшення загального випуску на один долар.

Значення інверсії Леонтьєва визначається трьома обставинами. По-перше, її використання привело до покращання становища при зборі міжнародних економічних та статистичних даних, що зросли кількісно за останні десятиліття. По-друге, інверсія в деталях розкриває роботу внутрішнього механізму господарства, причому обмеженням є лише громіздкість розрахунків. По-третє, після оцінки попиту на готові товари або визначення його перспективи інверсія може бути використана для проведення аналізу економічної політики, оскільки вона показує – і безпосередньо, і опосередковано,– що вимагається від кожного сектора у вигляді затрат для збільшення випуску даних товарів.

Леонтьєв удосконалював свою систему упродовж 50-х та 60-х років. З появою більш складних комп’ютерів він збільшував кількість секторів та звільнявся від деяких спрощуючих прогнозів, перш за все від умови, що технічні коефіцієнти залишаються незмінними, незважаючи на зміни цін та технічний прогрес. Щоби дослідити проблеми економічного зростання та розвитку, Леонтьєв розробив динамічний варіант раніше статистичної моделі аналізу «затрати – випуск», додавши до неї показники потреб у капіталі до списку так званого кінцевого попиту, або кінцевих продажів. Оскільки метод «затрати – випуск» довів свою корисність у якості аналітичного інструменту в новій сфері регіональної економіки, шахматні баланси почали складатися й для господарства деяких американських міст. Поступово складання таких балансів ставало стандартною операцією. У Міністерстві торгівлі Сполучених Штатів, наприклад, управління міжгалузевої економіки почало публікувати такі баланси кожні 5 років.

Успіх Леонтьєва у застосуванні моделей економічного аналізу «затрати – випуск» пояснюється його видатними здібностями як економіста широкого профілю, що має різноманітні інтереси у багатьох галузях, таких, наприклад, як теорія міжнародної торгівлі, теорія монополії, економетрика. Ставлення Леонтьєва до методології було чітко окреслено протягом десятиліть його наукової діяльності. Він виступав проти «імпліцитного», як він це називав, економічного теоретизування, притаманного лінії Кембріджської школи (Джон Хікс і Кейнс). У книзі «Нариси з економіки: теорії та теоретизування» («Essays in Economics: Theories and Theorizing», 1966) Леонтьєв писав: «Має значення передусім доречність основних матеріальних посилань, здатність ефективно використовувати усі фактичні дані, що є у розпорядженні, і визначати перспективні напрямки подальших теоретичних досліджень та емпіричних пошуків».

Леонтьєв був удостоєний Премії пам’яті Нобеля з економіки у 1973 ро­ці «за розвиток методу «затрати – випуск» і за його застосування до важливих економічних проблем». Будучи одним із перших економістів, стурбованих впливом економічної активності на якість навколишнього середовища, Леонтьєв навів у своїй Нобелівській лекції просту модель «затрати – випуск» стосовно світової екології, в якій забруднення середовища чітко виокремлювалось як самостійний сектор. «У менш розвинутих країнах,– зробив він висновок,– упровадження пом’якшуючої діяльності строгих стандартів проти забруднення середовища... викличе збільшення зайнятості, хоча й вимагатиме жертв у сфері споживання».

Дослідження Леонтьєвим впливу різноманітних економічних стратегій на навколишнє середовище і на розвиток світової економіки продовжувалося й надалі. Проміжкові підсумки досліджень Леонтьєва у цій області були опубліковані у 1977 році у книзі «Майбутнє світової економіки» («The Future of the Wordl Economy»). Його праця над проблемами світової економіки, особливо над міжгалузевими відносинами, продовжується під егідою Організації Об’єднаних Націй та Інституту економічного аналізу при Нью-Йоркському університеті. Аналіз за методом «затрати – випуск» визнаний класичним інструментом в економіці, і Леонтьєв поряд із Кейнсом вважається вченим, що зробив величезний внесок в економічну науку ХХ століття.

Леонтьєв є американським громадянином.

Окрім нагородження Нобелівською премією, йому було присвоне звання офіцера Почесного легіона Франції. Він є членом Американської національної академії наук, Американської академії наук і мистецтв, Британської академії та Королівського статистичного товариства в Лондоні. Він обіймав пост президента Економетричного товариства у 1954 році й Американської економічної асоціації у 1970 році. Серед інших йому присвоєні почесні докторські ступені університетів Брюсселя, Йорку, Лувена, Парижа.

 

 

Категорія: Нобелівські лауреати | Додав: Anuto4ka (09.04.2010)
Переглядів: 2675 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Пошук

Друзі сайту